Наші класики значно більше, ніж кльові: вони справді мають що нам сказати

17 января 2020 г., 19:54:00   815   0


На відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко


Чого в нас поки не відбулося – то це модернізації традиції. Відбулася постмодернізація традиції, а модернізації – не відбулося. А варто би, щоб відбулася.


Читайте також: Луна-камера, фейки й постправда: про це писала ще Леся Українка


Модернізація традиції – це коли наші класики стають сучасними для нас. Коли вони мають що нам сказати – всерйоз. Коли ми можемо в них чогось навчитися, можемо почути їхню мову чи перекласти їх сучасною мовою, аби їх почути.


Постмодернізація традиції відбулася: Шевченко, Леся, Франко, Котляревський та інші для нас знову кльові. Прикольні. Мають прикольний прикид і сучасний вигляд. Але чи чуємо ми їх через це? Не факт.


Читайте також: Нам потрібне просвітництво 2.0


А насправді вони всі сучасні. Леся, наприклад, – бо дивовижно глобальна. Винниченко – бо вчить бути чесним із собою. Драгоманов – бо знав, що таке децентралізація. Марко Вовчок – бо вміла спокійно дивитися в очі жахові. Котляревський – бо знав, що таке сміх над імперією. Сковорода – бо вчив любити те, що робиш, і робити те, що любиш. Ну й Шева, звісно. Найсучасніший із усіх.


Вони кльові, ясна річ. Але вони значно більше, ніж кльові. Вони справді мають що нам сказати.


Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Источник: Все новости от

Читайте еще

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте