Два експерименти, якими лякають у Стенфорді

21 февраля 2019 г., 16:00:00

742

Мій останній пост про контрінтуїтивні результати Кембридж-Сомервільського експерименту набрав більше 1500 лайків і 500 репостів. Але здивував він мене не цим, а численними коментарями людей, які вирішили, що експеримент доводить неефективність всіх соціальних програм. Здається, прийшов час розповісти про два експерименти, якими в Стенфорді вражають і лякають всіх студентів, які планують стати громадськими активістами, освітянами чи політиками і змінювати світ на краще.

У знаменитому експерименті Лангера і Родіна 1976 року дослідники вирішили змінити рутину будинків для літніх людей. Не секрет, що мешканці цих закладів часто відчувають нестачу контролю за своїм життям - їх оточення та розпорядок дня визначені за них адміністрацією будинку. Вчені задалися питанням: як вплине на психологічний стан стареньких можливість приймати рішення відносно хоча б невеликої частини їх оточення чи розпорядку дня?

Для цього мешканцям експериментального поверху будинку для літніх людей розповідали про їх обов'язки і можливості вибору, запропонували обрати рослину, за якою вони хочуть доглядати, а також дозволили самим вирішувати в який день йти в кіно. Мешканцям іншого поверху-контролю розповідали про відповідальність персоналу закладу за їх благополуччя, надали рослину, але сказали, що медсестри будуть доглядати за нею, і призначили день перегляду фільму без консультацій з ними.

Читайте також: Про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст та держслужбовець

Через три тижні мешканці експериментального поверху оцінювали себе більш щасливими, ніж мешканці поверху-контролю. Медсестри доповідали, що їх стан значно покращився. Вони значно більше спілкувалися з іншими старенькими і персоналом, менше часу проводили за пасивним переглядом ТБ і значно більше брали участь у різноманітних конкурсах. Але справді відомим цей експеримент зробили його довгострокові результати. Через 18 місяців за оцінками лікарів стан здоров’я мешканців експериментального поверху помітно покращився – а мешканців поверху-контролю помітно погіршився. Експеримент виявився настільки дієвим, що драматично вплинув навіть на смертність пацієнтів. Якщо за 18 місяців перед початком експерименту вона склала 25%, то після його початку на експериментальному поверсі померло лише 15% мешканців. А от на поверсі-контролі цілих 30%! Виглядає так, що мати можливість контролювати хоча б невеличку частину свого життя в буквальному сенсі його подовжує.

Хоча у сучасних психологів є низка методологічних зауважень до експерименту Лангера і Родіна, він залишається надзвичайно впливовим. Щоб повною мірою зрозуміти чому, потрібно розказати про значно менш відомий експеримент Шульца, що відбувся у тому ж 1976 році в іншому домі для літніх людей. Ідея Шульца була схожа на ідею Лангера і Родіна. Він організував візити дому престарілих студентами місцевого університету. В групі мешканців будинку, яку він назвав «контроль», старенькі могли самі обирати коли відбудеться зустріч зі студентами. В групі «передбачення» мешканцям лише заздалегідь повідомляли дату і час візиту студентів. «Випадкова» група отримувала таку ж кількість візитів студентів, але не знала, коли вони відбудуться. Нарешті, «контрольну» групу студенти не відвідували взагалі.

В цей момент на лекції викладач просить аудиторію подумати і відповісти в якій групі експерименту вони хотіли б, щоб опинилися близькі їм люди. Більшість обирає групи «контроль» чи «передбачення». І короткострокові результати підтримують цю ідею: мешканці з цих груп були більш активними, оцінювали себе більш щасливими і менш самотніми. Проблеми почалися під час аналізу результатів через 24 місяці після завершення експерименту. Якщо стан здоров’я учасників «випадкової» і «контрольної» групи залишався приблизно однаковим, то здоров’я групи «контролю» і «передбачення» різко погіршилося. Їх жага до життя, за їх власними оцінками, обвалилася. Нарешті, протягом 42 місяців з моменту завершення експерименту померло 20% мешканців з груп «контролю» і «передбачення». У «випадковій» і «контрольній» групах за цей же час не помер жоден учасник експерименту. В цей момент в аудиторії западає гробова тиша.

Читайте також: Щастя від дарування подарунків триває довше, ніж від отримання ? дослідження

Чому настільки схожі експерименти дали настільки драматично відмінні результати? Можливо справа у втраті мешканцями дому для престарілих з другого експерименту цінного соціального контакту зі студентами? Дослідники відразу попереджали їх, що візити завершаться, зменшували їх регулярність поступово і стимулювали студентів підтримувати контакт навіть після завершення програми, але, можливо, всі ці заходи виявилися неефективними? Або ми маємо справу з більш глибокою проблемою? Якщо перший експеримент давав стареньким додатковий контроль відразу над багатьма аспектами їх життя, то друга програма стосувалася лише часу візитів студентів – припинення візитів означало крах набутої ілюзії контролю. Чи вдалося б попередити трагічні наслідки другого експерименту, якщо б відчуття контролю над власним життям від обрання часу візиту студентів було б замінено на щось, що старенькі могли практикувати роками? Багато запитань і мало однозначних відповідей.

Втім, деякі чіткі висновки з цих двох експериментів ми можемо зробити.

1) Навіть невеликий зовнішній вплив на людину може призвести до контрінтуїтивно значних і довгострокових наслідків. Як позитивних, так і негативних.

2) Соціальні програми можуть бути надзвичайно ефективними. Але навіть невелика різниця в деталях реалізації може драматично вплинути на результати.

3) Ми маємо ретельно вимірювати результати наших соціальних програм – не тільки в короткостроковій, але й в довгостроковій перспективах.

4) Будь-які соціальні втручання не можуть ґрунтуватися на ідеології чи побутовій логіці, а мають покладатися на перевірку гіпотез.

5) Розробити ефективні соціальні програми важко. Доведено ефективних втручань сьогодні не так багато. Тому більше уваги має приділятися масштабуванню доведено ефективних рішень, а не придумуванню нових велосипедів.