Складні випадки ідентичності: історія Рафаеля Сабатіні

04 мая 2016 г., 20:15:00   1172   0

Мене дивувала кількість мов, якими говорять герої Рафаеля Сабатіні на сторінках одного оповідання. Його шляхетний пірат капітан Блад без акценту розмовляє іспанською, бо відсидів два роки у в`язниці інквізиції в Севільї. Рідною англійською, до речі, говорить з ірландським акцентом. Жваво, хоча й не досконало, – французькою. Цитує Вергілія та Святе Письмо латиною, що не дивно для освіченого католика. Очевидно, трохи знає голландську – достатньо, щоб видавати себе за тамтешнього купця. І він не один такий поліглот на борту. Навіть боцман віртуозно лається іспанською. Читаєш оце і думаєш: та ладно, Сабатіні. Заливай.

Але лише доти, доки не почитаєш його біографію. Батьки були оперними співаками: він італійцем, вона – англійкою, познайомилися на гастролях. Тобто дві мови Рафаель знав змалечку. Можна здогадатися, що в родині оперних співаків домінувала італійська. Потім батьки відкрили школу вокалістів у Португалії. Хлопець навчався в початковій школі португальською. До речі, так знайшлося і пояснення його антиіспанських мотивів чи не в усіх книжках. Давні суперники, мабуть, вчили у школі правильну історію Іспанії, як оце ми –

справжню, а не парадну історію Росії.

Потім у швейцарському коледжі Сабатіні вивчив французьку та німецьку. Вищу школу, до речі, він так і не закінчив. І навіть батько підтримав його в думці, що, знаючи стільки мов, можна досягти успіху в міжнародному бізнесі й без диплома.

Але ж підсумок – п`ять мов досконало. І тут захотілося писати. Нашим молодим авторам, які ще не визначилися і скачуть між двома мовами, не пізнати таких мук вибору – чиїм же письменником хочеш бути. Перше оповідання написав французькою. А потім вирішив стати англійським автором, бо саме цією мовою йому траплялося найбільше цікавих книжок.

Англійський критик і романіст Малколм Бредбері в монографії "Британський роман нового часу" підрахував, чого коштувало британцям залучення до своїх лав одного Сабатіні. Хочете, щоб ваша мова завоювала світ, – потрібно 100 років і 267 авторів, які впродовж?ХХ століття написали б кілька тисяч романів. Тому не дивно, що цікаві книжки траплялися Рафаелю Сабатіні переважно англійською. Втім, в оті тисячі тепер доводиться зарахувати і його 31 роман.

Дія найвідоміших із них відбувається в середньовічній Італії чи Франції часів революції. Але написані всі – англійською. І вже не має жодного значення, що жив, принаймні взимку, він у Швейцарії. І взагалі почувався громадянином світу, як зараз модно в українських співаків перед відбором на Євробачення.

Оминемо решту колізій такої складної ідентичності. Але остаточний вибір йому довелося робити, коли почалася Друга світова війна, й Англія та Італія опинилися по різні сторони фронту. Повернувся до Британії, працював перекладачем в англійській розвідці. Ну так, англійському письменникові якось непристойно робити це для розвідки італійської, щоб він там не писав про свою першу батьківщину в романі про щасливчика Белларіона. Тобто вибір, як його не відкладай і яким громадянином світу не почувайся, рано чи пізно доводиться робити кожному.

Отож, працювати слід над тим, щоб українською траплялося більше цікавих книжок. Іншого рецепта нема.

Пам`ятаю переклади українською "Одісеї капітана Блада" й "Хронік капітана Блада" самого Сабатіні. Першу переклав наприкінці 1950-х Павло Мовчан, другу – наприкінці 1970-х Микола Дмитренко. Якраз вчасно, щоб мій улюблений капітан, який зараз у рейсі на голландському судні десь під Ісландією, начитався, кинув у сумку двоє трусів, шкарпетки й футболку, і таємно від батьків поїхав після восьмого класу складати іспити до морехідного училища. Третю книжку трилогії – "Фортуна капітана Блада", готують до друку зараз. І вже буде виданий "повний Блад". Ми ж українці, ми нікуди не поспішаємо, але методичні, цього в нас не забрати. Книжки мають бути перевірені часом. А ця – таки перевірена. Пильнуйте за сумками й трусами своїх восьмикласників про всяк випадок.

А з отими складними випадками ідентичності, на які в нас хворіє півкраїни, я так скажу. Інтернет усе спростив, романів можна не писати і в паспорт не зазирати. Ти патріот тієї країни, чиєю мовою ведеш Facebook. Це дрібниця, але винуватити в цьому медійних магнатів уже не випадає. Приватний простір. І це під силу кожному, а не тільки романістам.

Источник: Все новости от

Читайте еще

Популярные новости

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте