Батьки й діти: як Станюкович до письменницької слави дійшов – в обхід

02 мая 2016 г., 22:57:00   1270   0

Історія Костянтина Станюковича – це історія про батьків і дітей. Тато був адмірал і навіть комендант севастопольського порту. І порішав усе за сина на багато років вперед, ледь той народився. Він, власне, зробив лише одну помилку у вихованні сина – спокусився службовим становищем і взяв домашнім вчителем своєму адміралчукові забритого в солдати петрашевця. Зекономив на гувернері, так би мовити. Петрашевець найперше навчив адміралчука слову "сатрап".

Ну, потім була Кримська війна, те-се. Не до педагогіки, але сина прилаштувати в Морський кадетський корпус таки вдалося. А той як затявся

– хочу перевестися в університет! Хочу бути студиком! Ганьба всій адміральській фамілії. Впливу батька вистачило на те, щоб за півроку до випуску кадета Станюковича наказом відправили в навколосвітню екпедицію на корветі "Калевала". Це по тих часах було роки на три, зі крейсерством на Далекому Сході – досить часу, щоб молода людина могла одуматися. Але і тут син батька перехитрив – захворів пропасницею на острові Ява, потрапив у лазарет у Владивостоці і повернувся в Петербург посуху через Сибір ямщиками. І одразу ж – у відставку. Йому вже й мічмана встигли присвоїти – але ні в яку. Хочу бути цивільним борзописцем, і все тут. Батько здався, але відмовив у будь-якій подальшій підтримці – в літературі в нього ніяких зв`язків не було.

Для заробітку Костянтин Михайлович писав десяткам журналів на модні серед столичної народницької інтелігенції теми, вчителював в якомусь селі, редагував журнал, його п`єси про акул капіталізму забороняла цензура, працював на залізниці в Харкові і навіть був топ-менеджером Донської судноплавної компанії і власником часопису для купців-мільйонників "Дєло" (ну, типу газети "Бізнес", я так розумію) При чому цензор дозвіл на головного редактора йому довго не давав за неблагонаміреність. І таке інше, і таке інше. Він написав купу романів, тонни публіцистики, епістолярного жанру, був "лідером думок" юнаків блідих, але читаєш зараз назви цих забутих романів і лише стенаєш плечима, невже це він писав ще й таке?

Й ось лише коли він довільнодумствувався до трирічного заслання в Сибір, у Томську він щось притужив і почав писати морські оповідання. І виявилось, що отой виклопотаний батьком "штрафний" похід на корветі на Далекий Схід, і був тим єдиним життєвим досвідом, яким він мусив поділитися з читачем. Кому на Русі жити добре будь-хто напише, а ось кому в Кохінхіні (В`єтнамі тодішньому) – ще пошукай експерта. Шалений успіх, редактори журналів вимагають ще і ще, п`єси про акул капіталізму вже ніхто й не згадує. Отаке ось. Шкода, батько не дожив. Самодур, що з нього взяти.

Источник: Все новости от

Читайте еще

Популярные новости

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте