Строкатий Ньюкасл-апон-Тайн: як ведеться англійському містові та його мешканцям

02 мая 2016 г., 18:17:00   855   0

Я напишу не про те, що я читаю, а чому я це читаю.

Одного ранку в Ньюкаслі, коли працівники пабів виливають мильну воду на бруківку, щоби змити сліди нічного божевілля, я шукала крамницю. Тут я додам, що Ньюкасл – це місто загублених парасольок, напівголих дівчат за будь-якої погоди, звісно ж, шалених футбольних уболівальників і говірки джорді. Джорді – це коли кажуть "мі мом", "відіуз", "сно". На дверях пабів висять таблички "наливаємо з 9-ої ранку". А якщо дівчата збираються попліткувати за коктейлем, то кожна випиває не менше шести чарок.

Напередодні в місті був матч між місцевими й командою "Сандерленд", і я весь день чула пісеньки про якогось педофіла. Виявилося, що йдеться про футболіста Адама Джонсона, якого нещодавно посадили за розбещення неповнолітньої. "So fuck off Adam Johnson, you`re going down for noncing, you`re a pedophile, you`re a pedophile". Бідний Адам, тепер і я наспівую ці рядки, коли мию посуд.

Так от, у Ньюкаслі повно маленьких крамниць зі вживаними речами. Я зайшла до такої, бо побачила вивіску "шалений розпродаж". Там продавалися порцелянові сервізи, якими їх малюють в англійських дитячих книжках, ведмедики, схожі на друга містера Біна, абажури в трояндах, рожеві кофти бабусь і – книжки по 50 пенсів. Книжки прекрасні, від Фаулза й Манро до Зеді Сміт.

Я вирішила взяти собі на пам`ять "How Far Can You Go" Девіда Лоджа, яку потім одразу ж прочитала в літаку, і відомий роман Марка Гедона. Продавцем виявився ельф із гострими вушками й тонкими зап`ястками. Він звертався до мене дуже поважно, чітко й не дивився в очі. "Exactly, mom. Yes, mom. No way, mom". Лише отримавши чек, я зауважила, що це крамниця доброчинності на користь ментально неблагополучних людей, прибутки із продажу речей ідуть таким ельфам.

А ще в Ньюкаслі я познайомилася із безхатницею, яка мене розпитувала – а як одягаються в Україні безхатьки, адже в нас так холодно. Що носять, де ночують? І чому я приїхала в Ньюкасл, невже на заробітки? Я віддала їй усі свої монетки і ще довго розповідала про все, що її цікавило. Вона казала, що колись була пристойною жінкою, мала гарну роботу, але потім все в один рік зникло. Тепер вона ходить із возиком і спілкується з людьми.

Я зустріла її наступного дня, а потім іще наступного – й уже не могла не спитати ім`я. Її зовуть Паломою, дуже по-мистецьки. "Так, я художниця, в мене в торбі роботи, але майстерні давно немає". У Паломи в руках була гаряча кава – їжу й напої розносять соціальні служби. Я бачила, як група людей в неонових жилетах довго базікали з Паломою, записували щось у блокнотик і жартували.

Те саме я бачила й на інших вулицях міста, коли працівники служб присідають навколішки, разом із безхатченками п`ють чай зі стаканчиків, розмовляють. Один із таких безхазяйок у Ньюкаслі, вуличний піаніст, навіть став зіркою ютьюбу.

Так от, ця книжка про нічного собаку, яку я сфотографувала, нагадуватиме мені найважливіші речі про Ньюкасл. Іноді я читаю книжки заради паралельних історій, які живуть поза їхніми сторінками.

Источник: Все новости от

Читайте еще

Последние новости
Популярные новости

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте